Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис. Шип, Надія Андріївна (Київський національний торговельно-економічний університет). Слов’янофільський проект розв’язання "польського питання" в Російській імперії (початок ХХ ст.) [Текст] / Н. А. Шип // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2018. - Вип. 22. - С.331-357 Шифр журнала: Ж68592/2018/22 Кл.слова (ненормированные): слов’янофільство, польське питання, Росія, Шарапов, Борзенко.. Slavophilism, Polish question, Russia, Sharapov, Borzenko.. славянофильство, польский вопрос, Россия, Шарапов, Борзенко Аннотация: Актуальність вивчення ідеології пізнього слов’янофільства продиктована необхідністю історіософського осмислення міжнаціональних стосунків у слов’янському світі на початку ХХ ст., адже теперішнє протистояння двох слов’янських держав – Росії та України на території Донбасу підтверджує концепцію спіралеподібного розвитку історії, що має тенденцію повторюватись у зміненому вигляді. Проблемі слов’янофільства присвячено чимало досліджень, однак у сучасній історіографії бракує комплексного аналізу ставлення слов’янофілів до «польського питання». Початок ХХ ст., відповідно до нової соціально-економічної і політичної ситуації порівняно з попереднім періодом, позначений організаційним оформленням неославізму – течії суспільної думки буржуазно-демократичного спрямування. Одночасно відбувалася часткова модернізація слов’янофільської ідеології з урахуванням нових реалій, у т. ч. міжнародних. Неославістів і неослов’янофілів споріднювало прагнення розробити засади нового слов’янського світогляду, заснованого на етнокультурній взаємності, але з різними формами її прояву. Одним із яскра-вих представників неослов’янофільства є вчений-економіст, громадський діяч, публіцист С. Шарапов, який, залишаючись переконаним прихильником самодержавства, виступав як полонофіл, пропонуючи щире і чесне замирення з Польщею.^UThe actuality of studying the ideology of late Slavophilism is dictated by the need for a historiosophic understanding of interethnic relations in the Slavic world at the beginning of the 20th century, since the current confrontation between the two Slavic countries – Russia and Ukraine – in the territory of Donbas confi rms the concept of a spiral development of history that tends to repeat in a modified form. Thematically, Slavophilism has been studied quite fully, but in modern historiography there is no comprehensive analysis of the attitude of the Slavophiles to the “Polish question”. The early 20th century, in accordance with the new socio-economic and political situation in the Russian Empire, compared with the previous period, marked the organizational design of Neo-Slavism – the direction of public thought of a bourgeois-democratic orientation. At the same time, a partial modernization of the Slavophile ideology takes place, taking into account new realities, including international ones. Neo-Slavs and Neo-Slavophiles had a common desire to develop the principles of a new Slavic worldview, based on ethno-cultural reciprocity, but different forms of its manifestation. One of the outstanding representatives of neo-Slavophilism is the scientist economist, public figure, publicist S. Sharapov. He prepared materials for the All-Slavic Congress in Russia. His draft resolution of the Polish question contained a considerable amount of rational grain. Remaining a convinced adherent of the autocracy, S. Sharapov acted as a Polonophile, offering a sincere and honest reconciliation with Poland. His epistolary heritage, considered in this article, deserves attention as a concentrated refl ection of the Slavic problem and ways of solving it, taking into account, first of all, the interests of Russia.^RАктуальность изучения идеологии позднего славянофильства продиктована необходимостью историософского осмысления межнациональных отношений в славянском мире в начале ХХ в., поскольку современное противостояние двух славянских государств – России и Украины – на территории Донбасса подтверждает концепцию спиралеобразного развития истории, которая имеет тенденцию повторяться в измененном виде. Тематически славянофильство изучено достаточно полно, однако в современной историографии отсутствует комплексный анализ отношения славянофилов к «польскому вопросу». Начало ХХ в. в соответствии с новой социально-экономической и политической ситуацией в Российской империи, по сравнению с предыдущим периодом, отмечено организационным оформлением неославизма – течения общественной мысли буржуазно-демократической направленности. Одновременно происходит частичная модернизация славянофильской идеологии с учетом новых реалий, в том числе международных. Неославистов и неославянофилов роднило стремление разработать принципы нового славянского мировоззрения, основанного на этнокультурной взаимности, однако с разными формами ее проявления. Одним из ярких представителей неославянофильства является ученый-экономист, общественный деятель, публицист С. Шарапов. Он готовил материалы для проведения Всеславянского съезда в России. В его проекте решения польского вопроса присутствовало рациональное зерно. Оставаясь убежденным приверженцем самодержавия, С. Шарапов выступал как полонофил, предлагая искреннее и честное примирение с Польшей. Его эпистолярное наследие, рассмотренное в данной статье, заслуживает внимания как концентрированное отображение славянской проблемы и путей ее решения с учетом прежде всего интересов России. Файл:  rks_2018_22_23.pdf - 0 Дод. точки доступу: Шип Надежда Андреевна