Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.
Шифр журнала: Ж68592/2018/22
Кл.слова (ненормированные):
археографія, історичне джерело, пам’ятка, трансформація.. archeography, historical source, monument, transformation.. археография, исторический источник, памятник, трансформация.
Аннотация: Історія української археографії посідає особливе місце серед напрямів археографічної діяльності, оскільки виступає в якості дослідницького методу, а за деякими визначеннями археографії – є складовою частиною її предмета. Історія радянської археографії 1940–1980-х років – це історія допоміжної історичної дисципліни, що з кінця 1950-х років намагалася стати окремою наукою. Відповідно до цього в теорії й методиці археографії відбувалися певні зміни, які уможливили утвердження української археографії інституційно та науково на початку 1990-х років.^UThe history of the Ukrainian archeography occupies a special place among the directions of archeographic activity, since it is not only a separate research topic, but also acts as a research method, and in some defi nitions of archeography is an integral part of its subject. The history of the Soviet archeography in the 1940–1980s is the history of an auxiliary historical discipline, which since the late 1950s has attempted to become a separate science. In accordance with this, certain changes took place in the theory and methodology of archeography, which made it possible to establish the Ukrainian archeography institutionally and scientifi cally in the early 1990s. It is worth noting that drastic “civilizational” changes in the Ukrainian humanitarian fi eld are caused by the foundation in late 1988 of the Archeographic Commission of the AS of the UkrSSR. It is the research in the field of the history of archeography that turned out to be an effective method of overcoming crisis phenomena in the Soviet science and facilitated the search for other senses of archeography. During the Soviet period, an integral theoretical and methodological system of the Ukrainian archeography proper did not form, that could not have happened under the conditions of the domination of the all-Union center. But at the same time, the intellectual atmosphere in the Ukrainian SSR was fi lled with the intentions of independence in various spheres of life: literary, artistic and even party. This was naturally refl ected at the level of the Ukrainian Soviet archeography. Despite the fact that within the framework of which concept – “historical source” or “monument” – Ukrainian Soviet archeographers worked, abstract formulas of theory and methodology were filled with concrete content. This content, related to the specifics of Ukrainian historical documents (mainly XIV–XVIII centuries) led to the transformation of the existing foundations of theory and methodology.^RИстория украинской археографии занимает особое место среди направлений археографической деятельности, поскольку является не только отдельной темой исследования, но и выступает в качестве исследовательского метода, а в соответствии с некоторыми определениями археографии – является составной частью ее предмета. История советской археографии 1940–1980-х годов – это история вспомогательной исторической дисциплины, которая с конца 1950-х годов пыталась стать отдельной наукой. В соответствии с этим в теории и методике археографии происходили определенные изменения, которые сделали возможным утверждение украинской археографии институционально и научно в начале 1990-х годов. Следует отметить, что кардинальные «цивилизационные» изменения в украинской гуманитаристике связаны с созданием в конце 1988 г. Археографической комиссии АН УССР. Именно исследования в сфере истории археографии оказались эффективным методом преодоления кризисных явлений в советской науке, способствовали поиску иных смыслов в археографии. В советский период целостная теоретико-методологическая система собственно украинской советской археографии не сложилась, чего и не могло быть в условиях доминирования общесоюзного центра. Но в то же время интеллектуальная атмосфера в УССР была насыщена интенциями самостоятельности в различных сферах жизни: литературной, художественной и даже партийной. Это отразилось и на уровне украинской советской археографии. Независимо от того, в рамках какого концепта – «исторический источник» или «памятник» – работали украинские советские археографы, абстрактные формулы теории и методики они наполняли конкретным содержанием. Это содержание, связанное со спецификой украинских исторических документов (в основном XIV–XVIII вв.), вело к трансформации существующих основ теории и методики.
Файл: rks_2018_22_25.pdf - 0
Дод. точки доступу:
Маврин Александр Александрович
Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.
Шифр журнала: Ж68592/2020/25
Кл.слова (ненормированные):
теорія, методика, археографія, літописи, історичне джерело, пам’ятка.. theory, methods, archeography, chronicles, historical source, document.
Аннотация: Мета роботи. Шляхом аналізу публікацій українських літописів, здійснених у 1970-х роках, виконати реконструкцію теоретичного та методичного підґрунтя проведеної упорядниками й публікаторами археографічної роботи та виявити особливості тогочасних теорії та методики літописної археографії в УРСР. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного методу та методу наукового історизму. Такий підхід дозволяє встановити послідовність та характерні особливості розвитку археографії в умовах тоталітарної системи. Наукова новизна роботи полягає у відтворенні повноти наукового знання про українську археографію, визначенні ролі науковців у збереженні спадковості розвитку попри ідеологічні чинники радянського періоду. Період 1970-х років, на думку багатьох дослідників, був втраченим часом для всієї української гуманітаристики і, насамперед, для археографії. Саме тоді відбулось остаточне згортання теоретичних пошуків української археографії, її «індивідуалізації» на рівні визначення предмета досліджень. Загальна ситуація позначилась і на роботі з українськими літописами. При публікації окремих літописів не враховувалися весь спектр наявних варіантів тексту та контекст написання пам’ятки, наслідком чого стало неправильне встановлення вихідних даних, ігнорувались, як несуттєві, зовнішні та внутрішні особливості пам’ятки. Українська радянська археографія в 1970-х роках зосередилася на питаннях публікації актуальних у ідеологічному плані збірників документів і матеріалів. Це відбилось як на рівні теоретичних розробок, так і на кількості археографів, задіяних у розробці теорії. Висновки. У 1970-х роках археографія як окрема дисципліна припинила в УРСР своє існування. Деякі прояви археографічної думки та підходів спостерігаються лише як доповнення до інших допоміжних дисциплін – архівознавства та джерелознавства. Це не могло не позначитись і на рівні теорії та методики літописної археографії даного періоду. Проте завдяки діяльності українських учених вдалося не лише зберегти певні традиції української археографії попередніх періодів, а й створити умови для відродження археографії в Україні в 1990-х роках.^UThe purpose of the study. With the help of an analysis of the publications of Ukrainian chronicles carried out during the 1970s, to reconstruct the theoretical and methodological basis of the archeographic works of compilers and publishers, and to identify the specific features of the theory and methods of chronicle’s archeography in the Ukrainian Soviet Socialist Republic (USSR). Methodology of the study includes using of a comparative and scientific historicism methods. This approach makes it possible to establish the sequence and characteristic features of the development of archeography in a totalitarian system, to restore the places of breaks in development. The scientific novelty of the work is in reproducing the completeness of scientific knowledge about Ukrainian archeography, determining the role of scientists in maintaining continuity in the development despite the ideological factors of the Soviet period. The situation changed in the 1970s. This period, according to many researchers, was a lost time for all Ukrai- nian humanities and, above all, for archeography. It was the end of the theoretical studies in Ukrainian archeography, of its «individualization» at the level of the definition of the subject of research. The general situation affected primarily the work with the Ukrainian chronicles. When publishing individual chronicles, the entire spectrum of available text versions was not taken into account, the context of writing the document was not taken into account too. It resulted in incorrect identification of its output data (authorship, date of writing, etc.), ignored as insignificant, external and internal features of the document. In general, in the 1970s, Ukrainian Soviet archeography focused on the publication of ideologically relevant collections of documents and materials. This was reflected both at the level of theoretical and methods development, as well as on the number of archeographers involved in the theoretical studies. Conclusions. Archeography as a separate discipline nearly ceased to exist in the USSR in the 1970s. Some exertions of archeographic thought and approaches are observed only as an addition to other auxiliary dis- ciplines – archival science and source study. This situation influenced upon the level of the theory and methods of the chronicles’ archeography of this period. Nevertheless, thanks to the activities of Ukrainian scientists, even in such conditions, it was possible not only to preserve some of the traditions of Ukrainian archeography of the previous periods, but also to create conditions for the revival of the archeography in Ukraine in the 1990s.
Файл: rks_2020_25_16.pdf - 0
