Рукописна та книжкова спадщина України | НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
1.
Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.

Шип, Н. А.
Ідея всеслов’янської духовно-православної єдності у творах викладачів і студентів Київської духовної академії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст. ) [Текст] / Н. І. Шип // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2013. - Вип. 17. - С.25-54
Шифр журнала: Ж68592/2013/17

Кл.слова (ненормированные):
всеслов’янське єднання, Київська духовна академія, студенти, викладачі В. З. Завитневич, І. Г. Малишевський, М. І. Сагарда, слов’янофіл О. С. Хомяков.. Slavic unity, Slavic uniting, Orthodox, Kyiv Ecclesiastical Academy students, O. S. Khomyakov, O. Z. Zavitnevich, I. G. Malyshevsky, M. I. Sagarda.. всеславянское единение, Киевская духовная академия, студенты, преподаватели В. З. Завитневич, И. Г. Малишевский, М. И. Сагарда, славянофил А. С. Хомяков.
Аннотация: Проаналізовано окремі твори викладачів і магістерські дисертації студентів Київської духовної академії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.), в яких порушувалась актуальна, водночас дискусійна проблема всеслов’янського єднання. Доводиться, що викладачі, а також студенти з південнослов’янських країн, які навчались в академії, в ідею всеслов’янського єднання вкладали духовно-православний, а не політичний зміст; показано, що в духовно-культурній основі ця ідея наближалась до слов’янофільства.^UThis article analyses the individual teachers’ works and master degree holders’ dissertations of Kyiv Ecclesiastical Academy graduates (the second half of the XIXth century and the beginning of the XXth century) who rose the disputable problem of all-Slavic unity. The article tries to prove that both the teachers and the students of the South Slavic countries, who studied at the Academy, put into the idea of Slavic unity ecclesiastical and Orthodox content rather than political one. It is proved that the idea of ecclesiastical – cultural sense was equal to the Slavic idea.^RПроанализированы отдельные произведения преподавателей и магистерские диссертации студентов Киевской духовной академии (вторая половина XIX - начало ХХ в.), в которых поднималась актуальная, одновременно дискуссионная проблема всеславянского единения. Доказывается, что преподаватели, а также студенты из южнославянских стран, которые учились в академии, в идею всеславянского единения вкладывали духовно-православное, а не политическое содержание; показано, что в духовно-культурной основе эта идея приближалась к славянофильству.
Файл:  rks_2013_17_4.pdf - 0

Дод. точки доступу:
Шип Н. А.
2.
Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.

Шип, Н. А. (Київський національний торговельно-економічний університет).
Слов’янська тематика в документах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського [Текст] / Н. А. Шип // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2016. - Вип. 20. - С.267-293
Шифр журнала: Ж68592/2016/20

Кл.слова (ненормированные):
відродження, культура, мова, слов’яни, слов’янофіли, етнос; М. Драгоманов, В. Завітневич, М. Костомаров, М. Лілеєв, Є. Спекторський, А. Степович, Ф. Тимковський. Renaissance, culture, language, the Slavs, Slavophilists, ethnos; M. Drahomanov, V. Zavytnevych, M. Kostomarov, M Lileiev, Ye. Spektorskyi, A. Stepovych, V. Tymkovskyi. возрождение, культура, язык, славяне, славянофилы, этнос; М. Драгоманов, В. Завитневич, Н. Костомаров, М. Лилеев, Е. Спекторский, А. Степович, В. Тимковский
Аннотация: Розглянуто рукописні статті, нотатки, рецензії вчених і викладачів ХІХ – початку ХХ ст., в яких порушувалися питання історичного минулого слов’янського суперетносу, висвітлювалися стосунки з Російською імперією слов’янських народів, які не мали власної державності: українського, білоруського, польського, сербського, хорватського, чеського. Проаналізовано зміст цих документів і деяких публікацій зі слов’янської проблематики. Констатується, що з причини обмеженості інформаційної бази, наявності об’єктивних і суб’єктивних факторів окремі судження в названих документах з плином часу застаріли, пізнішими дослідниками доповнені або спростовані^UIn the paper investigated are handwritten articles, notes and reviews of the scientists and lecturers of the 19th – early 20th centuries concerning the issues of the historical past of the Slavic superethnos, covering the relations of the Slavic nations having no state status with the Russian Empire. These are Ukrainian, Belorussian, Polish, Serbian, Croatian and Check nations. Analyzed are the nature and contents of the manuscripts and some publications dealing with the Slavic issues. These include the scientists’ own research, excerpts from the compositions of different authors, lecture notes, reports. They contain the most important aspects concerning the ethnoses’ origin, interethnic relations, cover the issues of religion, language, the essence of Slavophilism, Pan-Slavism, Panrusism, Polonophilism, Ukrainophilism. The author states that some judgements in the indicated documents have been outdated with the course of time, and the others have been complemented by the latest researchers or confuted. It is caused by the deficiency of information and scientific research methodology, as well as by the existence of several objective and subjective factors. Anyway, the documents still have been a meaningful source for the study of the evolution of the socio-political and historical thought in the matter of Slavistics^RРассматриваются рукописные статьи, заметки, рецензии ученых и преподавателей ХІХ – начала ХХ вв., в которых затрагивались проблемы исторического прошлого славянского суперэтноса, освещались взаимоотношения с Российской империей славянских народов, не имевших своей государственности: украинского, белорусского, польского, сербского, хорватского, чешского. Анализируется 293 характер и содержание рукописных документов и некоторых публикаций по славянской проблематике: собственные исследования, выписки из сочинений разных авторов, конспекты лекций, заметки, доклады. В них зафиксированы наиболее важные аспекты, связанные с происхождением этносов, развитием межэтнических отношений, отражены вопросы религии, языка, сущности славянофильства, панславизма, панрусизма, полонофильства, украинофильства. Констатируется, что по причине ограниченности информационной базы и методологического обеспечения научных исследований, наличия объективных и субъективных факторов отдельные суждения в названных документах с течением времени устарели, иные дополнены позднейшими исследователями или опровергнуты. Вместе с тем, они остаются важным источником для изучения эволюции общественно-политической и исторической мысли в области славистики
Файл:  rks_2016_20_19.pdf - 0

Дод. точки доступу:
Шип Н. А.
3.
Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.

Шип, Н. А. (Київський національний торговельно-економічний університет).
Український модус слов’янофільства [Текст] / Н. А. Шип // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2017. - Вип. 21. - С.233-264
Шифр журнала: Ж68592/2017/21

Кл.слова (ненормированные):
слов’янофільство, українофільство, слов’янство, асиміляція, великоруси, малоруси, наріччя, мовна політика, українська мова, Костомаров.. Slavophilism, Ukrainophilism, Slavicity, assimilation, Great Russians, Little Russians, dialect, lingual policy, Ukrainian language, Kostomarov.. славянофильство, украинофильство, славянство, ассимиляция, великороссы, малороссы, наречие, языковая политика, украинский язык, Костомаров.
Аннотация: Запропонований історіографічний огляд українського модусу слов’янофільства як історіософського феномену. Розглядається українофільство, що ідентифікується з українським національно-патріотичним рухом ХІХ ст.; з’ясовуються його витоки, подібність і відмінність від російського слов’янофільства, визначається роль Миколи Костомарова у процесі національної та цивілізаційної ідентичності українців, його прагнення утвердити офіційний статус малоруського наріччя (української мови).^UThe article provides a historiographic review of a Ukrainian modus of Slavophilism as a historiosophic phenomenon, and Slavophilism is covered as a social and literature movement of Ukrainian intellectual elite, which originated approximately in the mid-19th century. Moderate activity of Slavophilists initially did not bother officials. But establishment of the “Basis” Ukrainian almanac (1861–1862) in Petersburg and scientific theoretical and publicistic activity of M. Kostomarov induced a negative reaction of the government and supporters of the “single Russian nation”. In the polemics concerning his article “Two Russian nations”, where the issue of commonness and dissimilarities between the Great Russians and South Russians was raised, and the right of the latter for education in native language was justified, the scientist was blamed in the Ukrainophilism and separatism. M. Kostomarov defined the hierarchy of national identity of Ukrainians as Slavonic, Great Russian, South Russian and Little Russian. Through the power of his scientific publicistic talent he influenced the society by inducing a desire to join the process of the nation creation in the intellectual elite.^RВ статье представлен историографический обзор украинского модуса славянофильства как историософского феномена, а славянофильство рассматривается как общественно-литературное движение украинской интеллигенции, зародившееся приблизительно в середине ХІХ в. Умеренная деятельность славянофилов поначалу не раздражала чиновничий аппарат. Но открытие в Петербурге украинского альманаха «Основа» (1861–1862 гг.) и научно-теоретическая и публицистическая деятельность Н. Костомарова вызвали негативную реакцию правительства и сторонников «единой российской нации». В полемике по поводу статьи Н. Костомарова «Две русские народности», где поднимался вопрос общности и различий великороссов и южнороссов, и обосновывалось право последних учиться на родном языке, ученого обвинили в украинофильстве и сепаратизме. Иерархию национальной идентичности украинцев Н. Костомаров определял как Славянскую, Великорусскую, Южнорусскую, Малорусскую. Силой своего научно-публицистического таланта он влиял на общество, возбуждая у интеллектуальной элиты желание присоединиться к процессу создания нации.
Файл:  rks_2017_21_19.pdf - 0

Дод. точки доступу:
Шип Н. А.
4.
Видання в опрацюванні - ще не надійшло за місцем зберігання, неповний бібліографічний опис.

Шип, Надія Андріївна (Київський національний торговельно-економічний університет).
Слов’янофільський проект розв’язання "польського питання" в Російській імперії (початок ХХ ст.) [Текст] / Н. А. Шип // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2018. - Вип. 22. - С.331-357
Шифр журнала: Ж68592/2018/22

Кл.слова (ненормированные):
слов’янофільство, польське питання, Росія, Шарапов, Борзенко.. Slavophilism, Polish question, Russia, Sharapov, Borzenko.. славянофильство, польский вопрос, Россия, Шарапов, Борзенко
Аннотация: Актуальність вивчення ідеології пізнього слов’янофільства продиктована необхідністю історіософського осмислення міжнаціональних стосунків у слов’янському світі на початку ХХ ст., адже теперішнє протистояння двох слов’янських держав – Росії та України на території Донбасу підтверджує концепцію спіралеподібного розвитку історії, що має тенденцію повторюватись у зміненому вигляді. Проблемі слов’янофільства присвячено чимало досліджень, однак у сучасній історіографії бракує комплексного аналізу ставлення слов’янофілів до «польського питання». Початок ХХ ст., відповідно до нової соціально-економічної і політичної ситуації порівняно з попереднім періодом, позначений організаційним оформленням неославізму – течії суспільної думки буржуазно-демократичного спрямування. Одночасно відбувалася часткова модернізація слов’янофільської ідеології з урахуванням нових реалій, у т. ч. міжнародних. Неославістів і неослов’янофілів споріднювало прагнення розробити засади нового слов’янського світогляду, заснованого на етнокультурній взаємності, але з різними формами її прояву. Одним із яскра-вих представників неослов’янофільства є вчений-економіст, громадський діяч, публіцист С. Шарапов, який, залишаючись переконаним прихильником самодержавства, виступав як полонофіл, пропонуючи щире і чесне замирення з Польщею.^UThe actuality of studying the ideology of late Slavophilism is dictated by the need for a historiosophic understanding of interethnic relations in the Slavic world at the beginning of the 20th century, since the current confrontation between the two Slavic countries – Russia and Ukraine – in the territory of Donbas confi rms the concept of a spiral development of history that tends to repeat in a modified form. Thematically, Slavophilism has been studied quite fully, but in modern historiography there is no comprehensive analysis of the attitude of the Slavophiles to the “Polish question”. The early 20th century, in accordance with the new socio-economic and political situation in the Russian Empire, compared with the previous period, marked the organizational design of Neo-Slavism – the direction of public thought of a bourgeois-democratic orientation. At the same time, a partial modernization of the Slavophile ideology takes place, taking into account new realities, including international ones. Neo-Slavs and Neo-Slavophiles had a common desire to develop the principles of a new Slavic worldview, based on ethno-cultural reciprocity, but different forms of its manifestation. One of the outstanding representatives of neo-Slavophilism is the scientist economist, public figure, publicist S. Sharapov. He prepared materials for the All-Slavic Congress in Russia. His draft resolution of the Polish question contained a considerable amount of rational grain. Remaining a convinced adherent of the autocracy, S. Sharapov acted as a Polonophile, offering a sincere and honest reconciliation with Poland. His epistolary heritage, considered in this article, deserves attention as a concentrated refl ection of the Slavic problem and ways of solving it, taking into account, first of all, the interests of Russia.^RАктуальность изучения идеологии позднего славянофильства продиктована необходимостью историософского осмысления межнациональных отношений в славянском мире в начале ХХ в., поскольку современное противостояние двух славянских государств – России и Украины – на территории Донбасса подтверждает концепцию спиралеобразного развития истории, которая имеет тенденцию повторяться в измененном виде. Тематически славянофильство изучено достаточно полно, однако в современной историографии отсутствует комплексный анализ отношения славянофилов к «польскому вопросу». Начало ХХ в. в соответствии с новой социально-экономической и политической ситуацией в Российской империи, по сравнению с предыдущим периодом, отмечено организационным оформлением неославизма – течения общественной мысли буржуазно-демократической направленности. Одновременно происходит частичная модернизация славянофильской идеологии с учетом новых реалий, в том числе международных. Неославистов и неославянофилов роднило стремление разработать принципы нового славянского мировоззрения, основанного на этнокультурной взаимности, однако с разными формами ее проявления. Одним из ярких представителей неославянофильства является ученый-экономист, общественный деятель, публицист С. Шарапов. Он готовил материалы для проведения Всеславянского съезда в России. В его проекте решения польского вопроса присутствовало рациональное зерно. Оставаясь убежденным приверженцем самодержавия, С. Шарапов выступал как полонофил, предлагая искреннее и честное примирение с Польшей. Его эпистолярное наследие, рассмотренное в данной статье, заслуживает внимания как концентрированное отображение славянской проблемы и путей ее решения с учетом прежде всего интересов России.
Файл:  rks_2018_22_23.pdf - 0

Дод. точки доступу:
Шип Надежда Андреевна